І ось перша зупинка – український П’ємонт – Станіслав (Івано-Франківськ), далі до села Лазещина, з якого починається один зі складних північно-західних підйомів на Говерлу.
Після реєстрації на контрольно-пропускному пункті Карпатського біосферного резервату та відповідної відмітки рятувальної служби, наш шлях пролягав через урочище Козьмещик до однойменного туристичного притулку. Назва «Лазещина» означає «перелаз» між двома регіонами – Прикарпаттям і Закарпаттям. Це своєрідний «пуп Карпат», село розташоване в долині двохтисячників - Говерли та Петросу. Цікавою родзинкою цього села є проведення вересневого фестивалю «Гуцульська ріпа» (картопля), саме тут звучить трембіта та відчувається прохолодний подих гір.
Наш шлях проходив мальовничою місцевістю осіннього смереково-букового лісу, паралельно русел річок Лазещина і Козьмещик. По дорозі ми зупинялися біля джерела сірководневої мінеральної води, обстежували кілька рекреаційних майданчиків, але, на жаль, і тут після літнього туристичного сезону сліди перебування «мандрівників» – сміття.
У полонині Козмещик ми знайшли прихисток (на роздоріжжі до Говерли та Петросу) у пана Михайла, який гостинного надав «апартаменти» типу гуцульських нар, укритих овечими ковдрами. З вигод – дах та тепла карпатська груба з ялиновими дровами, проте світло від генератора ввечері.
І ось – початок крутого підйому по «біло-жовтому» маршруту, який простягається на відстань біля 8 км. Давався він нам досить непросто (дощ, слизька дорога, водні потічки, сніг, справжня хурделиця, різкий вітер).
Заліснений відріг чорногорського хребта, стрімкий підйом, лісові ділянки та чагарникове рідколісся, старі смерекові ділянки Карпатського біосферного заповідника, і ось ми піднімаємося на полонину Гропа, з якої – подальший підйом на вершину хребта Комена (1850). А звідси до найвищої вершини 200 м набору висоти. Сходження тривало біля 3,5 годин, та об 11-30 22 жовтня 2016 року Говерлу нами було підкорено.
В перекладі з мадярської «Говерла» означає «снігова гора, сніговий замок».
Півгодини на горі – це не лише споглядання її символів (стели, хреста, прапорів та пам’ятника зібраним землям українським), а ще й завірюха, сніг, різкий вітер та мінімальна видимість… Студенти-екологи ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка отримали надзвичайне задоволення та сильні враження від перебування на найвищій точці нашої держави, а також відчули відповідальність та необхідність прикладати максимум зусиль для збереження нашого довкілля.
Це символічне сходження ми вирішили присвятити сторінці новітньої історії нашого університету – 100-річчю зі створення учительського інституту, яке буде відзначатися в кінці листопада цього року.
Якщо ви любите природу, вам подобається подорожувати та пізнавати світ – запрошуємо стати екологом!
Юрій Карпенко,
завідувач кафедри екології та охорони природи
ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка
