Захід стартував із натхненного слова кандидата філологічних наук, доцента Тетяни Хомич: «Українське слово – це наша сила, наша зброя, наш скарб. Наша мова, яка поґрунтована на діалектній основі, є таким найкрутішим адвокатом, який говорить про те, що ми є українці». Тетяна Леонідівна дала базу для вивчення української діалектології та розповіла про діалектні скарби Чернігівського краю.

Чим же сьогодні цікава Чернігівщина для України й для світу в цілому? Є низка діалектних рис, які збережені ще з Х століття. Наприклад, у чернігівських селах можемо почути дифтонги (куинь, нуиж, стуил), які зберігає саме наш край. «Діалекти – це джерельця, які живлять повноводу ріку літературної мови» – говорив Олександр Потебня.

Розповідь Тетяни Хомич знайшла продовження в словах студентки 4 курсу філологійного факультету НУЧКу Ангеліни Клесун. Студентка на прикладі селища Ріпки розповіла про те, як вона досліджувала українські говірки під час діалектологійної практики. Також зазначила, чому важливо зберігати діалекти: «Ми можемо втратити дуже великий пласт нашої культури...».

Потім виступила викладач традиційного співу Віра Ібрямова-Сиворакша, яка розповіла про діалекти в піснях. Вона заспівала два невеличкі фрагменти, а присутні мали визначити, який із півночі нашого краю, а який – із півдня. Оскільки думки були неоднозначні, Віра Ібрямова роз’яснила звідки походить кожен фрагмент і зауважила відмінності між уривками. Традиційний спів зачаровував душу, проникав у глибину серця й змушував забути про все навколо.

Виступив також колекціонер, етнограф Юрій Дахно. Він дещо розповів про мовлення жителів свого рідного села Москалі, зачитав деякі цікаві діалектні слова, наприклад: жароля – герань, курище – пилюка, хвища – завірюха. У своєму фонді колекціонер має досить багато етнографійних рушників. Хоч повністю передати на полотні діалект неможливо, дослідник представив деякі рушники з текстами: «Ой грай, коли граєш, коли чорні брови маєш, коли такі, як у мене, то йди сядь коло мене», «Закавала зазюленька».

На завершення виступила дослідниця регіональної історії Анжела Савченко. Вона більше зосереджена на практичних завданнях: «Як зробити так, щоб це жило?». Для неї історія — не лише минуле, а й сучасність.

Захід став джерелом натхнення, продемонстрував багатство й унікальність діалектів – відголоску нашого коріння. Отже, бережімо їх, досліджуймо, передаваймо наступним поколінням, щоб у нас завжди звучала сила рідної землі...

Текст - Катерина Труба, Тетяна Хомич