Традиційно в День української писемности та мови філологійна родина Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка зібрала однодумців Чернігівщини (школярів, студество, учителів і викладачів, журналістів), аби написати Диктант національної єдности 2025 разом із українцями всього світу.

Емоції вирували, ми хвилювалися, раділи й ковтали комок у горлі, відчули силу нашої мови, яка єднає!

Опісля ділилися враженнями.

Магістрант-практикант Юлія Черненька: «Сьогодні тисячі сердець по всій Україні та за її межами билися в унісон, адже ми долучилися до Радіодиктанту національної єдності 2025! Від маленьких містечок до великих міст, від Львова до Харкова, від Києва до української діаспори в Канаді, Австралії чи Європі – усі ми взяли ручки й писали один текст, щоб сказати: наша мова – це сила, що об’єднує. Цьогорічний диктант – особливий, адже він 25-й за ліком, із 2000 року ця традиція стала символом єдності. Тема "Треба жити!", створена письменницею Євгенією Кузнєцовою – це заклик до стійкості, надії й любові до життя. А голос Наталії Сумської, легенди українського театру й кіно, який начитував текст, наче обійняв кожного з нас, створивши неймовірну атмосферу. Чесно кажучи, деякі слова були справжнім випробуванням (ті коми, рідковживані терміни й підступні дефіси!). Але найголовніше – не ідеальна грамотність, а сам процес. Це момент, коли ти відчуваєш себе частиною великої спільноти. Писати диктант – це ніби разом із тисячами інших – школярами, студентами, письменниками, науковцями – творити щось більше, ніж текст. Це про єдність, про гордість за нашу мову, про відчуття, що ми разом пишемо історію. Кожен, хто сьогодні приєднався до Радіодиктанту, став частиною цієї унікальної традиції. Це не просто слова на папері, а спосіб сказати світові: "Ми тут, ми українці, і наша мова живе!" Дякуємо всім, хто писав разом із нами, чи то вдома, чи в офісі, чи навіть онлайн!»

Дарина Найдьон: «Увесь текст був пронизаний головною думкою – жити. Жити, незважаючи на війну, вибухи, темряву без світла, тривоги, страх і втому. Спочатку цей диктант не викликав у мене таких сильних емоцій, як минулорічний. Але щойно я дочитала його до кінця й перечитала ще кілька разів, зрозуміла: він глибший, ніж здається на перший погляд. У ньому – тиха сила, не кричуща. Це ті емоції, що приходять не одразу, як сльози, а пізніше – коли встигаєш осмислити кожне слово».

Поліна Коробко: «Незважаючи на своє хвилювання, тремтіння рук, із задоволенням писала цей диктант. Було трошки складнувато, але це лише підбадьорює ще більше. Сам текст дуже цікавий та актуальний для сьогодення, у ньому гарно написано те, що життя не закінчується попри всі його складнощі та обставини. Ми живемо в непростий час війни, але головне тут слово "живемо", отже маємо брати від цього життя все, що воно нам дає. Дуже рада, що мала змогу долучитися та писати разом диктант, разом із усіма не тільки в Україні, а й по всьому світу!»

Ангеліна Клесун: «Писали всім деканатомТекст дуже сподобався, але швидко, як на мене, диктували, то я багато помилок наробила».

Уляна Оленська залучила до написання диктанту цілий волонтерський «офіс».

Студенти-першокурсники також ділилися своїми думками/емоціями.

Аліна Шумар: «Цьогорічний Радіодиктант національної єдності став для мене особливим. Уже сама назва – “Треба жити!” – звучить як заклик, як нагадування кожному українцеві про силу, витримку й віру навіть у найважчі часи. Авторка тексту, Євгенія Кузнєцова, змогла передати простими словами глибокі почуття – любов до життя, до рідної землі, до людей, які поруч. У кожному рядку відчувається тепло, надія і вдячність. Цей текст ніби об’єднує всіх, хто писав диктант – у школах, університетах, офісах і вдома. Мені сподобалося, що диктант не лише перевіряє знання мови, а й допомагає відчути єдність усієї країни. Ми всі одночасно писали одне й те саме речення, і це створювало відчуття спільності, яке зараз так потрібне».

Тетяна Ус написала, що «неймовірно вдячна за можливість долучитися до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдности. Особливо зворушує усвідомлення того, що тисячі українців одночасно об’єдналися навколо рідного слова. Текст диктанту мав справді глибокий зміст – торкнувся душі. Навіть у найважчі часи, коли країна переживає війну, треба жити, пам’ятаючи, що це можливо завдяки мужності наших захисників і захисниць».

Ганна Дугінова, яка писала Диктант у кімнаті гуртжитку разом із одногрупницями зазначила: «Дуже люблю традицію радіодиктантів щороку мені хвилює кров усвідомлення того, що саме в цю хвилину українці різного віку та статусів в різних умовах пишуть одні й ті ж слова. Текст дуже приємний, змусив мене усміхнутися. Писати диктант у компанії зуму та одногурупниць ще цінніше, оскільки є можливість ловити кожну емоцію на обличчі й розуміти, що вони в нас спільні».

Софію Коробко «під час написання диктанту сповнювали емоції. Адже це не просто можливість перевірити свої знання , а відчути силу єдності українців з усіх куточків світу. Текст – емоційний, глибокий. Написаний простими словами про важливе. Згадалися поетичні рядки Ліни Костенко: «Нам треба жити кожним днем, Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо „потім“ може й не настати».

Катерина Труба переконана, що «Радіодиктант національної єдности – це не лише про перевірку грамотности, а насамперед про силу нашого слова. Кожного року я з нетерпінням сідаю з ручкою та аркушем і щоразу відчуваю особливі емоції. Коли лунають перші слова диктанту, серце трохи прискорює ритм, утім після закінчення залишається спокій, цінний досвід і натхнення».

Аліна Семко, одна з найактивніших студентів, зазначила: «Сьогодні вже втретє разом із філологійною родиною нашого університету долучилася до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдности! Для мене диктант – це мить об'єднання всіх українців із будь-якого куточку світу. Незважаючи на негаразди, ми продовжуємо жити, цінувати нашу культуру та боротися за незалежність. Адже українці – це найстійкіша нація! Також диктант допоміг перевірити мої знання з української мови. Так, є куди рости й розвиватися. Бережімо себе та рідну мову!».

Дар’я Астапенко сьогоднішнє дійство відчула так: «Радіодиктант вийшов дуже глибоким і емоційним. Під час написання я сама відчувала кожне слово, і навіть неочікувано для себе розчулилась. Він зачепив ті внутрішні струни, які зазвичай залишаються непоміченими. Я по-справжньому задоволена – цей текст має сенс, а ми маємо жити заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою».

Світлана Гречуха, як завжди, вражає своїм сильним Словом: «Кожного року писати Радіодиктант національної єдности для мене є більше традицією виявляти шанобливе ставлення до мови, ніж способом перевірки грамотности. Важливо відчувати належність до українського народу, гордість за рідне слово.

Доречно прозвучала тема «Треба жити!». Її можна назвати гаслом українців, які кожного дня змушені боротися за своє життя. Це нагадування про те, що потрібно вміти долати труднощі й радіти кожній миті. Сьогодні ми вкотре підтвердили свою нескореність!»

Натхненна нашою єдністю, щаслива бути з талановитим студентством – Тетяна Хомич.