За ці роки ми навчилися розуміти ціну часу. Одне «бережи себе» стало важливішим за довгі розмови. Одне повідомлення «я живий» дорожче за будь-які слова. Ми перестали боятися темряви, бо знаємо – ранок обов’язково прийде.

А ще ці роки навчили нас зовсім по-іншому чути просте питання: «Ти як?» Тепер воно звучить не як звичайна фраза ввічливості, а як найщиріший прояв турботи.

Кожен з нас – частина цієї боротьби. Хтось зі зброєю в руках боронить країну, хтось у тилу тримає фронт допомоги, хтось намагається жити так, щоб у майбутньому було за що боротися. І всі разом ми продовжуємо шлях до перемоги, бо знаємо: Україна була, є і буде.

Це вже третя зима війни. Але вона точно ближча до Перемоги, ніж попередня. І поки ворог намагається нас зламати, ми вперто крокуємо вперед – до світла, до майбутнього, до того дня, коли нарешті зможемо сказати: «Ми вистояли. Ми перемогли».

Слава Україні!