Такою вона була і далекого травня 1945-го… Зранені, понівечені пекельною війною сади розквітли, радуючи живих і схиляючи віти перед мільйонами загиблих.

Так відтоді і повелося: радість і сум у страшних обіймах десятиліттями світом ходять. Хтось святкує, а хтось із сумом згадує убієнних…

Усі ми різні. І кожен душею, серцем обирає, що і як йому щоріч робити 8-го чи 9-го травня.

А тому тих, хто в буремних і трагічних 40-х здолав зло, фашизм, ми щиро вітаємо з Днем Перемоги. Їх, на жаль, залишилося так мало, усі вони поважного віку… Не варто ставити під сумнів їхній подвиг. Ми не маємо на це морального права.

А тих, хто вшановує загиблих 8 травня, не потрібно закликати нести тюльпани до обелісків наступного дня. У них на грудях багрянцем палатимуть маки – символ пам’яті й примирення. Їхнє серце їм так підказує.

Пам’ятаймо, що несприйняття, непримиренність і, не дай Боже, ненависть роз’єднують нас.

І навпаки — взаємоповага, терпимість до інакшості вселяють довіру й об’єднують.

Зшиваймо нашу рідну Україну!

Заради пам’яті за загиблими, заради вдячності героям-переможцям, заради нас і майбутнього дітей наших.