Студенти НУЧК – чемпіони світу з кікбоксингу

Залиште оцінку
(3 голосів)
Студенти НУЧК – чемпіони світу з кікбоксингу

Чемпіонат світу з кікбоксингу ІСКА проходив з 14 по 19 жовтня в м.Корк, Ірландія. 52 золоті медалі і друге загальнокомандне місце – такі результати показали українські спортсмени на світових змаганнях.

Спортсмени Чернігівської області завоювали дві золоті, три срібні та одну бронзову медалі. Серед них особливо тішать здобутки наших студентів Михайла Єрка – І місце кік-лайт, вагова категорія до 60 кг; ІІ місце фул-контакт; ІІ місце лоу-кік і Сергія Кужельного - І місце семі-контакт, вагова категорія понад 90 кг; ІІІ місце семі-контакт, вагова категорія до 90 кг; І місце лайт-контакт, вагова категорія до 90кг.

Про те, що зовнішність часто буває оманливою, вкотре переконуюся, коли зустрічаюся з юнаками. Очікування – кремезні молодики, можливо, навіть із синцями, бо ж днями тільки-но з чемпіонату світу. Реальність –досить стрункої статури хлопці без каліцтв чи милиць J. Спортсменів у них видають хіба що бадьора і легка хода та впевненість у власних силах, яка буквально відчувається фізично.

Як з’ясувалося згодом, до своїх перемог хлопці цілеспрямовано та наполегливо йшли не один рік.

– Як прийшли у спорт?

Сергій Кужельний (далі – Сергій): Спортом я займався ледь не від самого свого народження, адже мій батько ще й мій тренер за сумісництвом (Андрій Кужельний – тренер з кікбоксингу, майстер спорту, заслужений тренер України – прим. автора). Тож вже з 6-7 років професійно займався кікбоксингом, яскравим підтвердженням чого є перемога вже у першому ж змаганні – чемпіонаті України серед юнаків та юніорів.

Михайло Єрко (далі – Михайло): У кікбоксинг прийшов у 12 років – двоюрідний брат просто запросив на тренування, які відвідував він сам – і якось одразу усвідомив, що це моє. Уже в перший рік занять здобув перемогу в чемпіонаті України, а за 2,5 роки тренувань став чемпіоном світу. Так і займаюся досі – 10 років у спорті – десятикратний чемпіон світу.

– Чому саме кікбоксинг?

Сергій: Знову ж таки, батько-тренер. Пробував сили в різних видах спорту, потім була травма, а вже потім остаточно визначився, що саме кікбоксинг.

Михайло: З восьми років відвідував різні секції. Не "погребував" навіть шахами і брейк-дансом. На брейк-дансі, до речі, отримав першу і наразі єдину спортивну травму – зламав палець J

- Які здобутки вже маєте? І до чого прагнете?

Сергій: Власне, чемпіонат світу, з якого щойно повернулися, і минулорічний чемпіонат є досить значними визнаннями нас як спортсменів. Проте, як на мене, сенс не стільки в медалях чи кубках, скільки в розвитку себе як особистості і постійному випробуванні власних сил. 
Щодо прагнень, то тут мова швидше не про здобутки чи рекорди, а про фінансову підтримку галузі спорту в цілому і кікбоксингу зокрема. Усі виїзди на змагання здійснюються за власний рахунок учасників, відсутня підтримка молодого покоління, яке прагне до спортивних звершень. Саме тому в нас у найближчих планах будівництво нової спортивної зали для кікбоксерів.

Михайло: Ми обидва маємо звання майстрів спорту міжнародного класу. На сьогодні серед моїх здобутків 10 золотих медалей чемпіонатів світу серед юніорів, 7 золотих медалей чемпіонатів світу серед дорослих. Зараз іде активна підготовка до ЧС, який відбудеться в Італії за місяць; влітку 2020 року пройде ЧС в США, після вдалого виступу на якому маємо всі шанси отримати звання заслужених майстрів спорту.

- Наскільки часто та інтенсивно тренуєтесь? Чи є якісь обмеження в харчуванні?

Михайло: Тренування зазвичай щодня. Перед важливими змаганнями двічі, а іноді й тричі на день. У харчуванні доводиться себе обмежувати. Особливо перед змаганнями, коли слід "прийти" до певної ваги, намагаюся харчуватися дрібними порціями і пити багато води.

Сергій: А я в харчуванні себе особливо не обмежую, просто зменшую кількість з’їденого. Ну і багато рідини та абсолютна відсутність алкоголю.

- Чи застосовуєте силу поза спортом? Щоб захиститись чи продемонструвати фізичну перевагу.

Сергій: Узагалі-то це ази виховання спортсменів – не застосовувати силу поза залом чи рингом. Якщо виникає прецедент, то вважаємо за краще домовлятись. Ну або тікати J (це жарт).

- Які "неспортивні" мрії маєте?

Сергій: Насамперед – розвиток себе як особистості. Ну і в майбутньому хотілося б зробити якийсь значний внесок у життя інших людей, "розштурхати" суспільство, змусити не просто констатувати дійсність, а активно діяти. Мрію, щоб люди навчилися не перекладати відповідальність за свої дії на когось, не шукати винних, а нести цілковиту відповідальність за все, що відбувається в їхньому житті. Щоб кожен намагався стати не кращим за когось, а, насамперед, кращим за себе "учорашнього", і щоб люди зрештою зрозуміли, що світ чудовий сам по собі, не треба жодних "посилювачів смаку". (До речі, Сергій вже четвертий рік є депутатом Деснянської районної у місті Чернігові ради – прим. автора)

Михайло: Моєю головною метою також є розвиток і самопізнання. Я прагну створити максимальний комфорт для себе, своїх рідних, людей довкола.

- З таким планом тренувань, змагань, виїздів чи залишається час на особисте життя?

Сергій: Так, дівчина є. До шлюбу й дітей ставлюся як до вкрай важливого й максимально виваженого кроку. На моє переконання, лише коли маєш можливість забезпечувати сім’ю у всіх аспектах, тоді слід одружуватись.

Михайло: Графік дійсно дуже щільний. Але я виробив алгоритм оптимального співіснування спортивної й особистої сфер – чітке планування кожного дня. Коли є план, я точно знаю чим саме і протягом якого часу буду займатися. Як тільки дозволив собі полінуватися і не спланував наступний день, так і маю організаційний колапс – нічого не встигаю і всюди запізнююсь. Наразі перебуваю у стосунках.

- Під час змагань за кордоном чи маєте час подивитися країну?

Сергій: Зазвичай на змаганнях думки про власне змагання не дозволяють насолоджуватися подорожжю. Як на мене, то в кожного свої пріоритети – хтось їде перемагати, а хтось на екскурсію. Тому й різні результати.

Михайло: Так, здебільшого перед початком змагань вважаю за краще відпочити і налаштуватися, аніж ганяти містом J. А після змагань, якщо лишається час до вильоту, уже настільки виснажені, що немає ані сил, ані бажання кудись їхати і на щось дивитися. Хочеться швидше додому.

Отакі вони, сучасні чемпіони з кікбоксингу: вони не вірять у забобони і прагнуть допомагати людям, орієнтовані на результат і вдячні за кожен день, з "правильними" поглядами на світ довкола і зі щирим бажанням змінити цей світ на краще.