Історія появи кожного з них – це своєрідні маленькі історії, пов’язані з науковими експедиціями і подорожами в місця ареалів їх поширення. Так, підсніжник складчастий (Galanthus plicatus Bieb) був привезений для введення в культуру з кримських походів, підсніжник Ельвеза (Galanthus elwesii Hook fil) – з околиць Березино Тарутинського району Одеської області, а підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – з місцевих локалітетів (цибулинки, які були вилучені під час природоохоронних рейдів) та Закарпаття.

На сучасному етапі рослини досить адаптувалися до умов їх типових біотопів, на станції зростають під липами, яблунями, березами, щорічно квітують, утворюють насіння і виступають живими об’єктами при вивчення весняних рідкісних ефемероїдів для студентів (екологів, біологів та географів), а також учнів шкіл і вчителів, під час курсів перепідготовки, які відвідують навчально-наукову станцію.

Слід зазначити, що у природній флорі України зустрічається 3 види підсніжників – підсніжник білосніжний (або звичайний), підсніжник складчастий та підсніжник Ельвеза. Найбільш рідкісними є останні два види, які поширені відповідно на Південнобережжі Криму та на окремих територіях південних областей України - Одеської та Миколаївської.

Підсніжники як весняні рослини з давніх часів приваблювали людину, а тому і потерпали від її споживацьких дій. Зірвані букетики, викопані цибулинки, браконьєрство на весняних рослинах, вирубування листяних лісів, порушення біотопів – все це з часом привело цю рослину на сторінки Червоної книги України (до речі, всі види підсніжників охороняться на національному рівні). І наше завдання сьогодні – зберегти цю першу природну красу і весняну досконалість.

Юрій Карпенко
завідувач кафедри екології та охорони природи