Екологи на Кам’яній горі

Залиште оцінку
(1 голос)
Екологи на Кам’яній горі

Минулого тижня група екологів університету, учасників еколого-туристчного клубу «Еколог» хіміко-біологічного факультету,  підкорили гору Петрос (2020 м, четверта по висоті в Українських Карпатах) і черговий раз побувала на Чорногорському хребті.

Назва «Петрос» у перекладі з румунської означає «камінь», таку назву йому дали пастухи-волохи за круті схили. Ця гора є однією з привабливих для сходження, а той, хто підкорив круті схили Петросу, буде нагороджений дивовижною картиною – з його вершини вся Чорногора як на долоні – від самої Говерли до Піп Івана Чорногорського.

Петрос – передостанній двотисячник на Чорногорському хребті, це досить видовищна гора і туристична пригода, особливо  в зимовий період (листопад-березень) для гір категорії складності 2-А, яка потребує практичного досвіду і відповідної підготовки та навичок.

Чому ж був вибраний Петрос як чергова вершина для підкорення і підняття своєрідного «гірського прапора» кафедри екології та охорони природи, після Чорної гори і Говерли?

По-перше, на цій горі немає напливу туристів у «в’єтнамках» і випадкових любителів гір, а є можливість на його вершині бути сам на сам з карпатською красою і гірськими перлинами.

По-друге, на цей двотисячник можна піднятися за один день, із врахуванням погоди і складності маршруту підйому, крім того, біля нього знаходяться зручні транспортні розв’язки.

По-третє, з вершини Петросу в ясну і сонячну погоду відкривається не тільки повна панорама всієї Чорногори, але і Свидовець, Мармароси, польські Татри,  румунські Карпати і  хребти загадкової Трансільванії.

Цікавою також є одна  легенд про Петрос як  Перунову гору, що на ній «не приживаються православні символи», зокрема: вітер скручує металеві хрести, пригинаючи їх до землі, а блискавки потрапляють в невелику капличку на гірській вершині.

Можливо «дійсно» Перун опікується цією вершиною тому, що вважається  найбільше громовиць потрапляє саме на неї. Ми можемо стверджувати, що православний хрест стоїть на ній надійно, але капличка дійсно частково поруйнована.

Для нашої групи підкорення Петросу зайняло близько 9 годин ходи в чергуванні з перепочинком (сходження і спуск), з боку села Лазещина і притулку Козьмещику, з подальшим підйомом на перемичку, південний гірський схил і саму вершину.

З точки зору екології, гора Петрос є цікавою вершиною в розумінні різниці між Прикарпаттям і Закарпаттям, що чітко можна спостерігати з її вершини. Так, закарпатський ліс формують переважно листяні породи (бук лісовий), а прикарпатський  – хвойні породи (смереки, ялиці, модрини), а це можна побачити і порівняти тільки підкоривши цю кам’яну і громову гору.

Також вартим уваги є те, що Петрос не є засміченим як його сусідка Говерла, а на його скелястих схилам квітують родіола рожева (золотий корінь), дзвоники карпатські, червона рута (рододендрон східнокарпатський), сон білий і ряд інших рідкісних рослин.

Легенда про Петрос

У давні часи, на одній з вершин карпатської гряди, жив страшний звір Страхопуд, двоноге чудовисько - подоба людини, великого ведмедя і рогатого буйвола. Він жив у глибокій печері, біля невеличкого гірського села, а в пошуках їжі спускався в долину і наводив переляк на горян.

Щоб запобігти цьому, щотижня йому жертвували овечку, або теля,  або лоша, або птицю. Але настали скрутні часи, у жителів не залишилося ні худоби, ні птиці на подвір’ї, а звір вимагав їжі. Він був голодний – каміння осипалося по схилам, а його зловіщий рев наводив жах на всіх.

І були в цьому бідному селі близнюки-сироти – хлопчик і дівчинка. І настав час коли вони пішли до цього звіря як пожертва. Довго сперечалися хто перший піде до лап чудовиська. Сестричка переконала брата, що вона буде першою,але брат порадив їй задурити голову Страхопуду, щоб разом знайти спосіб його позбутися, самим врятуватися і людей вберегти.

Страхопуд побачивши дитину, здивувався, замовк і попросив дівчинку йому заспівати, але її голос тремтів  від страху, що його розлютило. І раптом сталось дивне – воно впало, почало хаотично рухати лапами, крутитися  на землю. Так подіяли стріли, які з  сусідньої гори випустив йому в очі хлопчик-близнюк.

Чудовисько загинуло, а місцеві люди його порубали, спалили і розвіяли попіл над горами, печеру засипали. А гори з тих часів почали звати Близницею – там де стояла дівчинка і  Петросом – звідки хлопчик в чудовиська стріляв.

 

Юрій Карпенко,
завідувач кафедри екології та охорони природи

 

КОНТАКТИ

З нами можна зв'язатись за вказаними контактами

Адреса: 14013, м Чернігів вул. Гетьмана Полуботка, 53

Телефони: (0462) 941-170, (0462) 941-178

 

Ми в соціальних мережах FB IG YT TG