28 вересня
Початок 11.20
Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка (Гетьмана Полуботка, 53)
Читальна зала (ІІІ поверх головного корпусу ЧНПУ)
Новинка київського видавництва «Ярослав Вал» вже стала сенсацією на українському книговидавничому ринку: за рейтинговим голосування експертів «Книга року» «Село» Миколи Тимошика увійшло до списку лідерів у номінації «Минувшина».
Для мешканців нашого краю ця двотомна документально-художня оповідь має найбезпосередніше відношення. «Село» побудоване винятково на закритих досі для загального доступу архівних матеріалах сіл і містечок лісостепової частини Чернігівщини.
У першому томі - «Зійти з безпам’ятства», - подано широку панораму життя хліборобів та сільської інтелігенції від козацьких часів до жовтневого перевороту 1917 року.
У другому, що хронологічно охоплює період від 1917 до початку 70-х років ХХ століття і має назву «Трудний шлях відмосковлення», переосмислюється низка сфальшованих сторінок спочатку збільшовиченого, а згодом околгоспленого українського села.
Кількісні характеристики джерел залучених матеріалів:
5 архівів (ЦДІАУ, ЦДАВОВУ, Центральний Архів СБУ, ДАЧО-Чернігів, ДАЧО-філія Ніжин); 32 колишні спецфонди, 33900 сторінок;
Рідкісна періодика ХІХ ст. –поч. ХХ ст.: «Черниговские Губернские Ведомости» (1838-1918) – за 80 років, «Черниговские Епархиальные Известия» (1861-1911) – за 50 років.
Крайові та районні газети (20-60 роки ХХ ст.): «Нове Село», «Червона Носівщина», «Ударний Труд», «Жовтнева Зоря».
Спогади сільських старожилів: 351 чол.
Описані людські долі у прізвищах: Том 1 – 480 чол.; Том 2 – 860 чол
Усього 1340 чол.
Села і міста в географічному покажчику: Том перший - 148; Том другий – 132. Усього 280.
Всіх сторінок книги – 1000.
Том 1. Зійти з безпам’ятства. – 420 с.
Том 2. Трудний шлях відмосковлення. – 580 с.
Змістові домінанти книги
Таким українське село в нашій літературі ще не поставало. Знайомлячись чи не з кожним новим сюжетом, читач мимоволі залучається до внутрішнього двобою власних думок між усталеними версіями до хрестоматійності відомих подій і прихованою правдою, яка за ними стояла в тривалому очікуванні бути оприлюдненою. Яка думка візьме гору?
Найважливішою дійовою особою цієї книги є архівний документ. І не будь-який перший-підручний, а такий, що надовго був захований у недоступні донедавна компартійні спецфонди саме через силу оголеної правди, які таїв у собі. На переважній більшості таких документів стоїть позначка «цілковито таємно».
Головним своїм завданням автор вважав не просто віднайти в хронологічній послідовності документальні, нерідко приголомшливі, підтвердження непростих процесів буття села і поступу селян упродовж століть, а й вмонтувати їх у своєрідну канву розповіді. Своєрідність цієї канви в тому, що всі факти тісно переплетені між собою, вибудувані в інтиригуючому сюжетному розвиткові подій, який захоплює від першої сторінки й не полишає читача до розв’язки. Йдеться про реальні події в реальних українських селах. Легкість читання забезпечується неповторністю манери авторського письма: логічною послідовністю, аргументованістю, емоційністю, образністю, публіцистичною наснаженістю.
Цією багато в чому новаторською книгою автор переконливо поламав усталений ще від радянських часів порядок висвітлення історичних подій, в основу якого брався так званий «погляд зверху» - з його глобальними подіями, першозначними за територіальними масштабами дійовими особами та пересіяними крізь ідеологічне сито окремими благенько вдягненими місцевими прикладами. Версія історії українського села Миколи Тимошика є поглядом знизу.
Найцінніше у книзі - дивовижні, досі невідомі загалу, припорошені архівним пилом факти, вміло зодягнені в захопливі мікроісторії, які неодмінно виводять на переосмислення конкретних процесів, що впливали на окремо взяту спільноту, родину, особистість. Цей підхід, до речі, вже давно поширений на Заході, що призвів там до справжнього буму так званої місцевої мемуаристики.
У сюжетах окреслюються кілька показових тенденцій сучасного українського села. Дві з них головні: генетична боязнь його старших громадян говорити правду й боротися за неї та не патріотизм, байдужість, сільської інтелігенції. Чи не з цієї причини українське село традиційно прозріває із запізненням, неохоче пізнає минуле, дратівливо сприймає зміни, недовірливо відноситься до правди й продовжує вірити «вовкам», переодягненим в овечі вичинки.
Рясно заповнені іменний та географічний покажчики до кожного із томів дають можливість легко шукати ті чи ті дані про своїх родичів, знайомих, земляків. У видання багато рідкісних світлин та зразків архівних документів.
За масштабами охоплення матеріалу, продуманою структурою розділів, лаконічністю і завершеністю сюжетів, цінним фактологічним матеріалом, широкою джерельною базою, умілим поєднанням хронологічного викладу подій і явищ із їх сюжетним розвитком, доступністю викладу, барвистою мовою це видання на сільську тематику не має досі собі рівних.
Українська і зарубіжна преса про книгу професора Миколи Тимошика
Перш ніж сісти за робочий стіл літератора, Микола Тимошик «перелопатив» воістину гори архівних справ, уперто докопуючись до істини. За масштабами охоплення матеріалу, лаконічністю і завершеністю сюжетів, цінним фактологічним матеріалом, барвистою мовою цей двотомник можна без перебільшення вважати своєрідною енциклопедією життя українського села.
(Степан Колесник. З передмови до двотомника «Село»)
Доля українського села однакова, що на Півночі, що на Півдні, що на Сході, що на Заході України. Читаю двохтомник Миколи Тимошика "Село" і дивуюся - скільки потрібно було автору вкласти натхненної праці, щоб так потужно, всебічно розкрити історію своєї Малої Батьківщини в контексті української історії. Незбагненно, неоціненно... Праця варта уваги всіх, особливо тих, хто розмірковує над долею України, її колиски - українського села, яке з надпотужного націотворчого чинника справжнього непідкупного українства перетворилося сьогодні у "вмираючого колоса", в якому ледь жевріє духовне і культурне життя, або ж взагалі такого вже давно немає. По щирому заздрю автору перед яким розкривалися архіви, який роздобув чимало інформації, перед яким розкривалися (і не розкривалися) вуста старожилів, односельчан!
(Митрополит Львівський і Самбірський УПЦ КП Димитрій Рудюк, газета «Сіверщина»)
Кожен, хто читатиме праці професора Тимошика, напевне, погодяться з думкою, що вони приваблюють читача авторською манерою викладу матеріалу, доступним емоційним стилем, більшість подій і фактів мають сюжетну основу розповіді й подані в хронологічному розвитку. Це викликає інтерес у читача вже з першої сторінки і не полишає його до останньої.
(Д-р Василь Верига. Газета «The New Pathway-Новий Шлях», Торонто, Канада)
У книгах Миколи Тимошика доречно переплавляються й переходять у вищу якість сприйняття збагачені свіжістю, образністю думки та переживання довкола гарячих тем сьогодення і переконливість, аргументованість та доступність їх викладу.
(Газета «Sower-Сівач», Стемфорд, США)
Наукова спрямованість і сумлінність, поєднані з популярністю викладу, роблять книги Миколи Тимошика виданнями західноєвропейського й американського типу, де про найскладніші речі в науці пишеться просто й цікаво.
(Професор Дмитро Степовик. «Пам'ять століть»)
Із книг цього автора перед читачем постають і дивовижні легенди, і новітні факти, і документальні свідчення, добуті із суворо-мовчазних до пори архівів, і чіткі аргументовані висновки щодо тих чи тих ще й досі спірних проблем.
(Олена Логвиненко. «Літературна Україна»)
Книга М. Тимошика корегує розуміння й бачення українського села, змінює ставлення до нього. І не вірити йому не можна, адже цитування оригінальних документів таки доводить інше, ніж про це написано в низці творів класиків так званої дожовтневої української літератури. Чому вони так негативно описували українське село? Чи не виконували чиєсь завдання, так принизливо описуючи сілких трударів, настоятелів церков, храмів? Навіть Нечуй-Левицький, виходець із духовної сім’ї і, власне, й сам духівник, але написав «Афонського пройдисвіта»? Чому акцент робився лише на їхні негативні грані життя, побуту? Чому селян більше представляли якимись батраками, недолугими до господарювання? На цим так сильно й переокнливо спонукає задуматися сучасний автор «Села».
(Іван Забіяка. «Сіверянський літопис»).
Почуємо, побачимо, задумаємося:
-приголомшливі архівні документи
-вражаючі тексти
-захопливі сюжети
-цікавий мультимедійний супровід
-багата довідково-пізнавальна структура
-легкий стиль викладу
-готова для запозичення схема написання історії свого села чи містечка
Новинка київського видавництва «Ярослав Вал» вже стала сенсацією на українському книговидавничому ринку: за рейтинговим голосування експертів «Книга року» «Село» Миколи Тимошика увійшло до списку лідерів у номінації «Минувшина».
Для мешканців нашого краю ця двотомна документально-художня оповідь має найбезпосередніше відношення. «Село» побудоване винятково на закритих досі для загального доступу архівних матеріалах сіл і містечок лісостепової частини Чернігівщини.
У першому томі - «Зійти з безпам’ятства», - подано широку панораму життя хліборобів та сільської інтелігенції від козацьких часів до жовтневого перевороту 1917 року.
У другому, що хронологічно охоплює період від 1917 до початку 70-х років ХХ століття і має назву «Трудний шлях відмосковлення», переосмислюється низка сфальшованих сторінок спочатку збільшовиченого, а згодом околгоспленого українського села.
Кількісні характеристики джерел залучених матеріалів:
5 архівів (ЦДІАУ, ЦДАВОВУ, Центральний Архів СБУ, ДАЧО-Чернігів, ДАЧО-філія Ніжин); 32 колишні спецфонди, 33900 сторінок;
Рідкісна періодика ХІХ ст. –поч. ХХ ст.: «Черниговские Губернские Ведомости» (1838-1918) – за 80 років, «Черниговские Епархиальные Известия» (1861-1911) – за 50 років.
Крайові та районні газети (20-60 роки ХХ ст.): «Нове Село», «Червона Носівщина», «Ударний Труд», «Жовтнева Зоря».
Спогади сільських старожилів: 351 чол.
Описані людські долі у прізвищах: Том 1 – 480 чол.; Том 2 – 860 чол
Усього 1340 чол.
Села і міста в географічному покажчику: Том перший - 148; Том другий – 132. Усього 280.
Всіх сторінок книги – 1000.
Том 1. Зійти з безпам’ятства. – 420 с.
Том 2. Трудний шлях відмосковлення. – 580 с.
Змістові домінанти книги
Таким українське село в нашій літературі ще не поставало. Знайомлячись чи не з кожним новим сюжетом, читач мимоволі залучається до внутрішнього двобою власних думок між усталеними версіями до хрестоматійності відомих подій і прихованою правдою, яка за ними стояла в тривалому очікуванні бути оприлюдненою. Яка думка візьме гору?
Найважливішою дійовою особою цієї книги є архівний документ. І не будь-який перший-підручний, а такий, що надовго був захований у недоступні донедавна компартійні спецфонди саме через силу оголеної правди, які таїв у собі. На переважній більшості таких документів стоїть позначка «цілковито таємно».
Головним своїм завданням автор вважав не просто віднайти в хронологічній послідовності документальні, нерідко приголомшливі, підтвердження непростих процесів буття села і поступу селян упродовж століть, а й вмонтувати їх у своєрідну канву розповіді. Своєрідність цієї канви в тому, що всі факти тісно переплетені між собою, вибудувані в інтиригуючому сюжетному розвиткові подій, який захоплює від першої сторінки й не полишає читача до розв’язки. Йдеться про реальні події в реальних українських селах. Легкість читання забезпечується неповторністю манери авторського письма: логічною послідовністю, аргументованістю, емоційністю, образністю, публіцистичною наснаженістю.
Цією багато в чому новаторською книгою автор переконливо поламав усталений ще від радянських часів порядок висвітлення історичних подій, в основу якого брався так званий «погляд зверху» - з його глобальними подіями, першозначними за територіальними масштабами дійовими особами та пересіяними крізь ідеологічне сито окремими благенько вдягненими місцевими прикладами. Версія історії українського села Миколи Тимошика є поглядом знизу.
Найцінніше у книзі - дивовижні, досі невідомі загалу, припорошені архівним пилом факти, вміло зодягнені в захопливі мікроісторії, які неодмінно виводять на переосмислення конкретних процесів, що впливали на окремо взяту спільноту, родину, особистість. Цей підхід, до речі, вже давно поширений на Заході, що призвів там до справжнього буму так званої місцевої мемуаристики.
У сюжетах окреслюються кілька показових тенденцій сучасного українського села. Дві з них головні: генетична боязнь його старших громадян говорити правду й боротися за неї та не патріотизм, байдужість, сільської інтелігенції. Чи не з цієї причини українське село традиційно прозріває із запізненням, неохоче пізнає минуле, дратівливо сприймає зміни, недовірливо відноситься до правди й продовжує вірити «вовкам», переодягненим в овечі вичинки.
Рясно заповнені іменний та географічний покажчики до кожного із томів дають можливість легко шукати ті чи ті дані про своїх родичів, знайомих, земляків. У видання багато рідкісних світлин та зразків архівних документів.
За масштабами охоплення матеріалу, продуманою структурою розділів, лаконічністю і завершеністю сюжетів, цінним фактологічним матеріалом, широкою джерельною базою, умілим поєднанням хронологічного викладу подій і явищ із їх сюжетним розвитком, доступністю викладу, барвистою мовою це видання на сільську тематику не має досі собі рівних.
Українська і зарубіжна преса
про книгу професора Миколи Тимошика
Перш ніж сісти за робочий стіл літератора, Микола Тимошик «перелопатив» воістину гори архівних справ, уперто докопуючись до істини. За масштабами охоплення матеріалу, лаконічністю і завершеністю сюжетів, цінним фактологічним матеріалом, барвистою мовою цей двотомник можна без перебільшення вважати своєрідною енциклопедією життя українського села.
(Степан Колесник. З передмови до двотомника «Село»)
Доля українського села однакова, що на Півночі, що на Півдні, що на Сході, що на Заході України. Читаю двохтомник Миколи Тимошика "Село" і дивуюся - скільки потрібно було автору вкласти натхненної праці, щоб так потужно, всебічно розкрити історію своєї Малої Батьківщини в контексті української історії. Незбагненно, неоціненно... Праця варта уваги всіх, особливо тих, хто розмірковує над долею України, її колиски - українського села, яке з надпотужного націотворчого чинника справжнього непідкупного українства перетворилося сьогодні у "вмираючого колоса", в якому ледь жевріє духовне і культурне життя, або ж взагалі такого вже давно немає. По щирому заздрю автору перед яким розкривалися архіви, який роздобув чимало інформації, перед яким розкривалися (і не розкривалися) вуста старожилів, односельчан!
(Митрополит Львівський і Самбірський УПЦ КП Димитрій Рудюк, газета «Сіверщина»)
Кожен, хто читатиме праці професора Тимошика, напевне, погодяться з думкою, що вони приваблюють читача авторською манерою викладу матеріалу, доступним емоційним стилем, більшість подій і фактів мають сюжетну основу розповіді й подані в хронологічному розвитку. Це викликає інтерес у читача вже з першої сторінки і не полишає його до останньої.
(Д-р Василь Верига. Газета «The New Pathway-Новий Шлях», Торонто, Канада)
У книгах Миколи Тимошика доречно переплавляються й переходять у вищу якість сприйняття збагачені свіжістю, образністю думки та переживання довкола гарячих тем сьогодення і переконливість, аргументованість та доступність їх викладу.
(Газета «Sower-Сівач», Стемфорд, США)
Наукова спрямованість і сумлінність, поєднані з популярністю викладу, роблять книги Миколи Тимошика виданнями західноєвропейського й американського типу, де про найскладніші речі в науці пишеться просто й цікаво.
(Професор Дмитро Степовик. «Пам'ять століть»)
Із книг цього автора перед читачем постають і дивовижні легенди, і новітні факти, і документальні свідчення, добуті із суворо-мовчазних до пори архівів, і чіткі аргументовані висновки щодо тих чи тих ще й досі спірних проблем.
(Олена Логвиненко. «Літературна Україна»)
Книга М. Тимошика корегує розуміння й бачення українського села, змінює ставлення до нього. І не вірити йому не можна, адже цитування оригінальних документів таки доводить інше, ніж про це написано в низці творів класиків так званої дожовтневої української літератури. Чому вони так негативно описували українське село? Чи не виконували чиєсь завдання, так принизливо описуючи сілких трударів, настоятелів церков, храмів? Навіть Нечуй-Левицький, виходець із духовної сім’ї і, власне, й сам духівник, але написав «Афонського пройдисвіта»? Чому акцент робився лише на їхні негативні грані життя, побуту? Чому селян більше представляли якимись батраками, недолугими до господарювання? На цим так сильно й переокнливо спонукає задуматися сучасний автор «Села».
(Іван Забіяка. «Сіверянський літопис»).
Для довідок: автор 097 96 888 77
