«Я просто з дитинства любив займатися спортом…»

Залиште оцінку
(1 голос)
«Я просто з дитинства любив займатися спортом…»

Як воно – відчувати відповідальність перед всією країною? Як це – займатися улюбленою справою і, незважаючи ні на що, усе ж досягти успіху? Про це студентам Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка розповів Суярко Дмитро, український лижник, біатлоніст, учасник Паралімпійських ігор у Пхьончхані 2018 року, студент ІV курсу факультету фізичного виховання. А ще він охоче ділився враженнями про корейську кухню, та й про «кухню» проведення Паралімпійських ігор загалом.

Зустріч відбулась за ініціативи ГО "Вектор Плюс" 3 квітня 2018 року читальній залі наукової бібліотеки в рамках засідання студії "Здоров'я та краса" кафедри фізичного виховання та хореографії. Керівник студії: докторант, к.п.н, доцент Козерук Ю.В. запросила на зустріч декана факультету фізичного виховання – д.п.н., професора Гаркушу С.В., студентів філологічного та природничо-математичного факультету, хіміко-біологічного відділення. Основна її теза: «Здоровий дух в здоровому тілі». Або, іншими словами: як через силу духу зробити сильним і здоровим тіло, особливо для тих студентів у кого в даний момент є його розлади, беручі до уваги досвід і приклади людей з інвалідністю.

В ролі журналіста заходу виступав студент ІV курсу філологічного факультету – Юрченко Вадим. Як «з’їсти собаку» у спорті, але не «опектися» і не з’їсти її насправді – про все це він поділився з нами в інтерв’ю.

Нижче приведене інтерв’ю зі спортсменом.

Скажіть, будь ласка, що спонукало зайнятися спортом, яка була мотивація, адже це дуже нелегка справа.

Насправді все дуже просто, ніяких особливих амбіцій у мене спочатку не було. Просто я з дитинства любив займатися спортом, завжди брав участь в усіх рухливих і спортивних іграх, хотів грати зі всіма. Багато грав у футбол з друзями, але відчував – не зовсім моє. Усе-таки щось не те. А потім, у дев’ятому класі, мене відправили в реабілітаційний центр, лікуватися. Там я вперше серйозно зацікавився лижним спортом, зрозумів, що ось це – саме воно, що це мені подобається найбільше. Ще й гарний тренер був. Потрібно пробувати себе у всіх видах спорту, рано чи пізно відчуєш, що саме це – твоє.

Але ж мали бути певні обмеження на заняття спортом, так? Від лікарів, наприклад, абощо.

Так, звичайно, це все було. Насправді лікарі мені заборонили займатися спортом, казали, що це негативно вплине на моє здоров’я (у Дмитра вади зору). Казали, що я можу зовсім втратити зір. Але я все одно займався. Вони заборонили мені будь-які фізичні навантаження, навіть біг. Дозволялося тільки ходити. Це означало б, що поки інші розважалися на вулиці, я мусив би сидіти вдома і нічого не робити, а з цим я змиритися не міг, тому почав займатися. Звичайно, спочатку навантаження були невеликі, потім я їх поволі збільшував, аж поки не почав займатися спортом серйозно. І, знаєте, тоді я відчував, що мені легше, що я дійсно розвиваюся. Гадаю, лікарі нас так залякують, щоб, бува, гірше не стало, а насправді все не так погано. Тому я раджу кожному, хто боїться за своє здоров’я, усе ж займатися – небагато, але вже від найпростіших вправ стане краще, буде відчуття руху вперед.

І от ви не зупинялися, розвивалися, і досягли таких висот. То як воно – потрапити на Паралімпійські ігри? Відчувати себе «одним з обраних»?

Це досить тяжке випробування насправді. Відчуваєш велику відповідальність, що всі стежать за тобою. Під час Кубку Світу 2017 в Кореї такого в мене не було – знаєш, що такі змагання дивляться в основному лише прихильники спорту, тому й легше. Інша справа – Паралімпійські ігри, тут уся країна стежить за тобою, і ти розумієш, що ти є частиною чогось дуже важливого. Найбільше хвилювання було перед стартом.

З Вашого досвіду – яка різниця між Олімпійськими та Паралімпійськими іграми? Що не так?

Різниця дуже велика. Олімпійці – це кращі з кращих, найсильніші, найвитриваліші. Ці люди тренуються щоденно й дуже тяжко, там дуже велика конкуренція. У паралімпійців усе дещо легше, хоча ж і ми не гуляємо, теж щоденно тренуємося, також у нас більше тренерів і помічників – у кожного свої потреби.

Знаєте, результати Олімпійських і Паралімпійських ігор різні, паралімпійці завжди займають дуже високі місця. Як гадаєте, з чим це пов’язано?

Тільки з одним – фінансуванням. Це було і є найважливіше. У паралімпійців є дуже багато меценатів, які виділяють значні кошти, у нас є змога придбати найкраще обладнання, тренуватися у гарних умовах. Це головний фактор. Досвід показує, що результати спортсменів прямо залежать від фінансування спорту, а в України з цим зараз не дуже. У наших олімпійців дуже поганий інвентар, у нас кращий. Звичайно, дуже часто нам доводиться купувати найновіший інвентар за власний кошт. Крім того, в Україні немає нормального законодавства про спонсорську діяльність, тому фірми інвентарю часто не можуть спонсорувати спортсменів, треба все купувати.

А які враження від Південної Кореї? Що відразу припало до «припало до душі»?

Це зовсім інша країна. Традиції, побут – усе не те. У них дуже гарні дороги. І дуже дорогі якісні машини. Навіть такі, яких і в Європі не побачиш – дуже цікаво.

А яка ж атмосфера?

Дуже добрі люди, завжди готові допомогти. Ми мешкали у паралімпійському селищі, і там нам завжди кожен намагався допомогти. Дуже приязна атмосфера, усі усміхалися, і відчувалося, що не тому, що так треба, а просто тому, що щасливі. Гадаю, це тому, що в людей усе є. А коли все є, то людина добра, а коли добра, то й іншим бажає добра.

А що особливого у побуті запам’яталося?

У них там дуже незвичні закони. Знаєте, запам’яталося, що у них там не можна дивитися на дівчат, не можна їх розглядати – можуть посадити за домагання. Нас про це відразу попередили. А парадокс ще й у тому, що вони на тебе можуть дивитися, а ти на них – ні, від цього часом ставало незручно.

А ще кухня. Там дуже оригінальна кухня. Цікава, але, як на мене, несмачна. У них там усе дуже гостре і повне спецій, багато морепродуктів, дуже дивні супи без навару – і все це неймовірно гостре. Важко до такого звикнути. Добре, що в нашому паралімпійському селищі були страви з різних країн, тому можна було поїсти і щось не таке гостре. Одного разу ми придбали корейську курку і мусили її відмочувати у воді, щоб більшість спецій перестали пекти, тоді її можна було їсти. У нас там, до речі, був шведський стіл – скільки хочеш, стільки і їж, і того, що хочеш. Ще там подавалася собачатина. Кажуть, що в неї цілком звичайний смак, чимось на кролятину схожий.

Неймовірні враження. А які ж плани на майбутнє, мрії? Плануєте брати участь і в наступних іграх?

Планів особливих поки й сам не маю. Але гадаю, що «зав’яжу» зі спортом, коли отримаю медаль, будь-яку. Професійні тренування досить складні й навіть небезпечні для здоров’я, а змагання вимагають від людини надзвичайної самопожертви. Від найскладніших тренувань у мене зір упав вдвічі. Але зупинятися не буду, поки не виборю медаль, це найчіткіша ціль наразі.

Більше світлин: https://www.facebook.com/pg/Vector.Plus.NGO/photos/?tab=album&album_id=459353084499125

 

Студія "Здоров'я та краса"
Кафедра фізичного виховання та хореографії

29790685 2054926424749942 8672655103775211520 n 29793192 2054926418083276 4506657493761392640 n

 

 

Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т.Г.Шевченка

Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка сьогодні – це один з престижних і авторитетних навчальних закладів України, у якому запроваджуються і плідно розвиваються наукові досягнення, а також кращі національно-історичні та культурні традиції українського народу.