Афганістан. Ця назва країни у нашій уяві міцно та невід’ємно пов'язана з війною минулого 20-го століття. Та далека, неоголошена війна біля південно-східних кордонів, вже не існуючого багато років Радянського Союзу «за річкою», як називають її воїни-афганці Амудар’я, забрала з 1979 – 1989 роки понад 13300 життів солдатів та офіцерів. Офіційно, останній солдат залишив землю цієї країни 15 лютого 1989 року. Проте навіть з розпадом Радянського Союзу, на територію Афганістану віськово-транспортними літками надавалась допомога для завершення будівництва ГЕС, шкіл, мостів, доріг, водогонів, ЛЕП.

Ця війна для багатьох 19-20 річних юнаків стала по суті їх юністю та молодістю. Саме для них зі словом «Афган» пов'язано дуже багато. Це участь у важкій і небезпечній справі у складі обмеженого контингенту військ, бойові виснажливі вильоти на літаках та вертольотах в гаряче небо Афганістану в кількості по 20-30 на добу з великим ризиком бути збитим переносним зенітно-ракетним комплексом Stinger, виснажливі піші рейди десантних груп на висоті більше півтори тисячі метрів в горах Гіндукушу на каравани моджахедів зі зброєю та боєприпасами, що рухались в Афганістан з території сусіднього Пакистану, це вкрай небезпечні вантажні рейси по військових дорогах-серпантинах на Герат, Баграм, Джелалабад, Газні, Файзабад, Кунар, Чахчаран воїнів-автомобілістів в колонах з ризиком підриву на міні або потрапити у горах в душманську засідку.

Тому, з кожним роком, що відносить нас від тих далеких подій, ми 15 лютого приносимо квіти до монументів тим, хто не повернувся з бойових вильотів, рейдів в горах та рейсів по афганським дорогам, тим «шураві», кому буде вже довічно по 19-20 років, тим хто не повернувся додому з афганської війни.

Валерій ЛЕВЧЕНКО

кандидат с.-г. наук, доцент,

(учасник афганських подій).